МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Донбаська Державна Машинобудівна Академія
Економіко-гуманітарний факультет
Кафедра «Облік і аудит»
Контрольна робота
з дисципліни «Господарське законодавство»
Краматорськ, 2009
1. Об'єднання підприємств
Здійснення підприємницької діяльності її суб'єктами - підприємствами викликає потребу в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного та фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це зумовило створення великого числа і різноманітність видів об'єднань підприємств, які виникають на добровільній основі, з активними «горизонтальними» зв'язками між їх учасниками - суб'єктами підприємницької діяльності.
На практиці діє безліч різних видів об'єднань підприємств, що вимагає їх відповідного правового регулювання.
Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністрів (інших органів, до сфери діяльності яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Таке об'єднання діє на основі рішення про його утворення та Статуту, який затверджується органом, який прийняв рішення про утворення об'єднання.
Господарське смакота - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.
Господарські об'єднання характеризуються наступними ознаками:
1. Його засновниками (учасниками) можуть бути тільки комерційні юридичні особи.
2. Учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права. Це зазначено у ч. 1 ст. 121 Господарського кодексу. Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення ГК та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Отже, об'єднання не вправі здійснювати управління та контроль за діяльністю учасників і виконувати функції з розпорядженням їхнім майном.
3. Добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить відображення в установчому договорі.
4. Об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), якому належить майно, передане йому засновниками (учасниками).
Порядок створення та установчі документи господарського об'єднання визначаються ч. 3 ст. 119 ГК, згідно з якою об'єднання діють на основі установчого договору та / або статуту, який затверджується їх засновниками. Якщо створюється договірне об'єднання (асоціація, корпорація), то потрібно установчий договір. При створенні консорціумів і концернів - статут.
В установчих документах об'єднання, як і інших юридичних осіб, повинні визначатися найменування, місце його перебування, порядок управління діяльністю, склад і компетенція органів управління і порядок прийняття ними рішень, в т.ч. перелік питань, рішення по яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів учасників об'єднання, а також порядок розподілу майна, що залишається після його ліквідації.
У статуті господарського об'єднання доцільно передбачати цілі і завдання, предмет діяльності об'єднання, джерела утворення майна, створювані фонди, органи управління та контролю, порядок реорганізації та ліквідації. В установчому договорі можуть бути зафіксовані права і обов'язки учасників об'єднання, порядок прийняття і виходу їх з об'єднання, розміри і види внесків, внесених ними на майно об'єднання, порядок зміни і розірвання договору.
Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством (ч. 4 ст. 121 ГК). Якщо створення господарського об'єднання може призвести або посилити рівень монополізації на ринку, Антимонопольний комітет України відмовляє у дачі згоди на його створення.
Хоча виникає об'єднання на основі добровільного волевиявлення учасників, це не виключає необхідність його державної реєстрації як юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація проводиться у порядку, встановленому законодавством.
Одне з основних правил, що регламентують виконання господарським об'єднанням зобов'язань, визначає міститься у ч. 4 ст. 123 ГК України норма: «об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Ст. 120 Господарського кодексу України називає 4 форми господарських об'єднань: асоціація, корпорація, консорціум і концерн. Перші дві - договірні, решта - статутні. Цей перелік не має вичерпного характеру, що дозволяє включати в сферу дії закону нові, раніше не відомі форми об'єднання.
Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (ч . 2 ст. 120 ГК). Іншими цілями асоціації можуть бути забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів і т.п.
Асоціація отримала широке поширення як один з провідних видів господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності, вигідно відрізняючись від концерну і корпорації невисоким ступенем централізації, від консорціуму - широкої спрямованістю. Вона приваблива для її учасників можливістю поєднання участі в її діяльності з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях з збереженням всієї повноти юридичної самостійності. Ці особливості асоціації в поєднанні з виконанням нею функцій по координації діяльності учасників, наданні їм та іншим організаціям виробничих, комерційних, інформаційних послуг сприяють об'єднанню зусиль учасників, налагодженню господарських зв'язків, кооперативного виробництва, викликають велике зростання числа асоціацій.
Кооперацією визнається договірне об'єднання створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління кооперації (ч. 3 ст. 120 ГК).
Отже, в корпорації можлива централізація функцій - їх перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, які добровільно передані їй учасниками. Учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій з свого відання або зменшення їх обсягів з передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому.
Однак корпорація як договірне об'єднання не може розпоряджатися майном підприємств, що входять до її складу на правах засновників.
Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. При досягненні мети його створення консорціум припиняє свою діяльність (ч. 4 ст. 120 ГК).
Це об'єднання створюється для вирішення конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цього завдання консорціум ліквідується або перетвориться в інший вид об'єднання.
Таким чином, консорціуми не припускають вигідну ступінь централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств з метою вирішення певних завдань інвестиційного, науково-технічного чи фінансового характеру, що будується на добровільних засадах, консорціум, як і асоціація, більше характеризує координаційні, ніж субординаційні відносини учасників.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, в т.ч. правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну (ч. 5 ст. 120 ГК).
Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо, від асоціації) - у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками. Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, в т.ч. до утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тими господарськими зв'язками і відносинами його учасників всередині концерну. Жорстка взаємозв'язок учасників у концерні робить можливим існування додаткової майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання в цілому. Високий ступінь централізації робить необхідним обов'язкове створення відокремленого апарату управління. Концерн має право централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом.
Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:
- Добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення або статутом господарського об'єднання;
- Бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, установчим договором або статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
- Одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
- Отримувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором або статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 121 ГК).
Вступаючи до складу об'єднання, його учасники не лише зберігають права юридичних осіб, але і можливість вільного виходу з нього.
Згідно зі ст. 124 ГК підприємства-учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.
Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.
Реорганізація і ліквідація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників.
Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом щодо ліквідації підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств або договором.
У відповідність до статті 125 ХК підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи). Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.
До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.
Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкта господарювання.
Об'єднання підприємств - господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Видами об'єднань підприємств є господарське об'єднання і державне (комунальне) господарське об'єднання. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
2. Господарське зобов'язання
Відповідно до статті 173 ХК господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського або управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор ) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Кредитор - це особа, що має повноваження вимагати від свого контрагента (боржника) вчинення певної дії (ряду дій) або утримання від дії (ряду дій). Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утриматися від вчинення такого. У переважній більшості випадків на практиці кожна зі сторін у господарському зобов'язанні є одночасно і кредитором, і боржником.
Під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків його учасників.
Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Численність і різноманітність суспільних відносин, регульованих господарським правом, пояснює різноманіття юридичних фактів, які є підставами виникнення господарських зобов'язань.
Господарські зобов'язання можуть виникати:
- Безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- З акту управління господарською діяльністю. При цьому зміст зобов'язання, що виникає з адміністративного акта, визначається цим актом. Випадки виникнення зобов'язань безпосередньо з актів зустрічаються рідко;
- З господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але не суперечать йому. Аналіз господарських зобов'язань свідчить про те, що чільне місце серед підстав виникнення цих зобов'язань займає господарський договір. Господарські зобов'язання виникають як з господарських договорів, укладених на підставі державного замовлення або іншого управлінського акту, так і з договорів, укладених за вільним розсуд учасників господарських відносин;
- Внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав. З метою усунення негативних наслідків, викликаних вказаними неправомірними діями, закон пов'язує з ними виникнення особливого виду зобов'язань. В якості підстави виникнення таких зобов'язань виступають самі неправомірні дії (делікти). Хоча такі зобов'язання і виникають із неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового становища учасників господарського обороту;
- У результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Господарські зобов'язання можуть породжуватися також подіями, тобто такими юридичними фактами, які не залежать від волі людей. Найчастіше подія веде не до виникнення зобов'язання, а лише породжує в рамках даного зобов'язання певні права та обов'язки сторін.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Також, в залежності від підстав виникнення господарські зобов'язання поділяються на договірні і позадоговірні. За співвідношенням прав і обов'язків - односторонні і взаємні. У залежності від певного предмета виконання розрізняються зобов'язання однооб'єктивних та альтернативні. За характером взаємозв'язку один з одним виділяються головні і додаткові (акцесорні) господарські зобов'язання. У залежності від сукупності прав і обов'язків, якими володіють суб'єкти господарських відносин, розрізняються прості і складні зобов'язання.
Майново-хозяйтсвеннимі визнаються цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони, а саме: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші і т.п ., або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право від зобов'язаної сторони вимагати виконання її обов'язку.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, а саме: хозяйтсвенние організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності; негосподарські суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання та негосподарських суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управомоченной сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарських суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання (ст. 175 ГК).
Відповідно до ст. 176 ГК організаційно-правовими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь іншої сторони певну управлінсько-господарське (організаційне) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
- Між суб'єктами господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта чи органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
- Між суб'єктами господарювання, які спільно організовують об'єднання підприємств або господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
- Між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є по відношенню до іншого дочірнім підприємством;
- В інших випадках, передбачених Господарським кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.
Суб'єкти господарювання мають право спільно здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором та спільної діяльності. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Відповідно до ст. 177 ГК суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Суб'єкти господарювання незалежно від статутної мети своєї діяльності, беруть на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві та утриманні соціально-культурних об'єктів, об'єктів комунального господарства та побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт по комплексному економічному і соціальному розвитку територій.
Публічним є зобов'язання, в якому одна сторона - підприємець - приймає на себе обов'язок здійснювати передачу товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо . п.). Зміст публічного зобов'язання є однаковим для всіх споживачів, крім тих, кому законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Крім того, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.
Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в т.ч. щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.
Господарське зобов'язання - вид юридичної зв'язку (правовідносин) в силу якої один суб'єкт господарювання зобов'язаний вчинити певні дії господарського характеру. Господарські зобов'язання виникають безпосередньо з норм, що містяться в законодавчих актах, з актів господарського управління, господарських договорів, з фактів заподіяння шкоди іншому суб'єкту та інших підстав, що не суперечать чинному законодавству. Основними видами господарських зобов'язань є майново-хозяйтсвенние та організаційно-господарські зобов'язання.
Список літератури
1.Саніахметова Н.А. Підприємницьке (господарське) право України: Підручник. - Х.: Одіссей, 2005. - 800 с.
2.Хозяйственний кодекс України. - Х.: ПП «ІНТВІНІ», 2007. - 232 с.
3.Хозяйственний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - 896 с.
4.Постанова від 19 квітня 1999 р.. № 632 «Положення про Вимоги до стандартної (тіпової) форми деривативів» - Кабінет Міністрів України.
5.http: / / zakon1.rada.gov.ua /
Донбаська Державна Машинобудівна Академія
Економіко-гуманітарний факультет
Кафедра «Облік і аудит»
Контрольна робота
з дисципліни «Господарське законодавство»
Краматорськ, 2009
1. Об'єднання підприємств
Здійснення підприємницької діяльності її суб'єктами - підприємствами викликає потребу в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного та фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це зумовило створення великого числа і різноманітність видів об'єднань підприємств, які виникають на добровільній основі, з активними «горизонтальними» зв'язками між їх учасниками - суб'єктами підприємницької діяльності.
На практиці діє безліч різних видів об'єднань підприємств, що вимагає їх відповідного правового регулювання.
Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністрів (інших органів, до сфери діяльності яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Таке об'єднання діє на основі рішення про його утворення та Статуту, який затверджується органом, який прийняв рішення про утворення об'єднання.
Господарське смакота - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.
Господарські об'єднання характеризуються наступними ознаками:
1. Його засновниками (учасниками) можуть бути тільки комерційні юридичні особи.
2. Учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права. Це зазначено у ч. 1 ст. 121 Господарського кодексу. Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення ГК та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Отже, об'єднання не вправі здійснювати управління та контроль за діяльністю учасників і виконувати функції з розпорядженням їхнім майном.
3. Добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить відображення в установчому договорі.
4. Об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), якому належить майно, передане йому засновниками (учасниками).
Порядок створення та установчі документи господарського об'єднання визначаються ч. 3 ст. 119 ГК, згідно з якою об'єднання діють на основі установчого договору та / або статуту, який затверджується їх засновниками. Якщо створюється договірне об'єднання (асоціація, корпорація), то потрібно установчий договір. При створенні консорціумів і концернів - статут.
В установчих документах об'єднання, як і інших юридичних осіб, повинні визначатися найменування, місце його перебування, порядок управління діяльністю, склад і компетенція органів управління і порядок прийняття ними рішень, в т.ч. перелік питань, рішення по яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів учасників об'єднання, а також порядок розподілу майна, що залишається після його ліквідації.
У статуті господарського об'єднання доцільно передбачати цілі і завдання, предмет діяльності об'єднання, джерела утворення майна, створювані фонди, органи управління та контролю, порядок реорганізації та ліквідації. В установчому договорі можуть бути зафіксовані права і обов'язки учасників об'єднання, порядок прийняття і виходу їх з об'єднання, розміри і види внесків, внесених ними на майно об'єднання, порядок зміни і розірвання договору.
Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством (ч. 4 ст. 121 ГК). Якщо створення господарського об'єднання може призвести або посилити рівень монополізації на ринку, Антимонопольний комітет України відмовляє у дачі згоди на його створення.
Хоча виникає об'єднання на основі добровільного волевиявлення учасників, це не виключає необхідність його державної реєстрації як юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація проводиться у порядку, встановленому законодавством.
Одне з основних правил, що регламентують виконання господарським об'єднанням зобов'язань, визначає міститься у ч. 4 ст. 123 ГК України норма: «об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Ст. 120 Господарського кодексу України називає 4 форми господарських об'єднань: асоціація, корпорація, консорціум і концерн. Перші дві - договірні, решта - статутні. Цей перелік не має вичерпного характеру, що дозволяє включати в сферу дії закону нові, раніше не відомі форми об'єднання.
Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (ч . 2 ст. 120 ГК). Іншими цілями асоціації можуть бути забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів і т.п.
Асоціація отримала широке поширення як один з провідних видів господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності, вигідно відрізняючись від концерну і корпорації невисоким ступенем централізації, від консорціуму - широкої спрямованістю. Вона приваблива для її учасників можливістю поєднання участі в її діяльності з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях з збереженням всієї повноти юридичної самостійності. Ці особливості асоціації в поєднанні з виконанням нею функцій по координації діяльності учасників, наданні їм та іншим організаціям виробничих, комерційних, інформаційних послуг сприяють об'єднанню зусиль учасників, налагодженню господарських зв'язків, кооперативного виробництва, викликають велике зростання числа асоціацій.
Кооперацією визнається договірне об'єднання створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління кооперації (ч. 3 ст. 120 ГК).
Отже, в корпорації можлива централізація функцій - їх перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, які добровільно передані їй учасниками. Учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій з свого відання або зменшення їх обсягів з передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому.
Однак корпорація як договірне об'єднання не може розпоряджатися майном підприємств, що входять до її складу на правах засновників.
Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. При досягненні мети його створення консорціум припиняє свою діяльність (ч. 4 ст. 120 ГК).
Це об'єднання створюється для вирішення конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цього завдання консорціум ліквідується або перетвориться в інший вид об'єднання.
Таким чином, консорціуми не припускають вигідну ступінь централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств з метою вирішення певних завдань інвестиційного, науково-технічного чи фінансового характеру, що будується на добровільних засадах, консорціум, як і асоціація, більше характеризує координаційні, ніж субординаційні відносини учасників.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, в т.ч. правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну (ч. 5 ст. 120 ГК).
Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо, від асоціації) - у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками. Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, в т.ч. до утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тими господарськими зв'язками і відносинами його учасників всередині концерну. Жорстка взаємозв'язок учасників у концерні робить можливим існування додаткової майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання в цілому. Високий ступінь централізації робить необхідним обов'язкове створення відокремленого апарату управління. Концерн має право централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом.
Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:
- Добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення або статутом господарського об'єднання;
- Бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, установчим договором або статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
- Одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
- Отримувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором або статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 121 ГК).
Вступаючи до складу об'єднання, його учасники не лише зберігають права юридичних осіб, але і можливість вільного виходу з нього.
Згідно зі ст. 124 ГК підприємства-учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.
Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.
Реорганізація і ліквідація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників.
Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом щодо ліквідації підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств або договором.
У відповідність до статті 125 ХК підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи). Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.
До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.
Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкта господарювання.
Об'єднання підприємств - господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Видами об'єднань підприємств є господарське об'єднання і державне (комунальне) господарське об'єднання. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
2. Господарське зобов'язання
Відповідно до статті 173 ХК господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського або управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор ) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Кредитор - це особа, що має повноваження вимагати від свого контрагента (боржника) вчинення певної дії (ряду дій) або утримання від дії (ряду дій). Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утриматися від вчинення такого. У переважній більшості випадків на практиці кожна зі сторін у господарському зобов'язанні є одночасно і кредитором, і боржником.
Під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків його учасників.
Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Численність і різноманітність суспільних відносин, регульованих господарським правом, пояснює різноманіття юридичних фактів, які є підставами виникнення господарських зобов'язань.
Господарські зобов'язання можуть виникати:
- Безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- З акту управління господарською діяльністю. При цьому зміст зобов'язання, що виникає з адміністративного акта, визначається цим актом. Випадки виникнення зобов'язань безпосередньо з актів зустрічаються рідко;
- З господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але не суперечать йому. Аналіз господарських зобов'язань свідчить про те, що чільне місце серед підстав виникнення цих зобов'язань займає господарський договір. Господарські зобов'язання виникають як з господарських договорів, укладених на підставі державного замовлення або іншого управлінського акту, так і з договорів, укладених за вільним розсуд учасників господарських відносин;
- Внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав. З метою усунення негативних наслідків, викликаних вказаними неправомірними діями, закон пов'язує з ними виникнення особливого виду зобов'язань. В якості підстави виникнення таких зобов'язань виступають самі неправомірні дії (делікти). Хоча такі зобов'язання і виникають із неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового становища учасників господарського обороту;
- У результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Господарські зобов'язання можуть породжуватися також подіями, тобто такими юридичними фактами, які не залежать від волі людей. Найчастіше подія веде не до виникнення зобов'язання, а лише породжує в рамках даного зобов'язання певні права та обов'язки сторін.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Також, в залежності від підстав виникнення господарські зобов'язання поділяються на договірні і позадоговірні. За співвідношенням прав і обов'язків - односторонні і взаємні. У залежності від певного предмета виконання розрізняються зобов'язання однооб'єктивних та альтернативні. За характером взаємозв'язку один з одним виділяються головні і додаткові (акцесорні) господарські зобов'язання. У залежності від сукупності прав і обов'язків, якими володіють суб'єкти господарських відносин, розрізняються прості і складні зобов'язання.
Майново-хозяйтсвеннимі визнаються цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони, а саме: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші і т.п ., або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право від зобов'язаної сторони вимагати виконання її обов'язку.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, а саме: хозяйтсвенние організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності; негосподарські суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання та негосподарських суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управомоченной сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарських суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання (ст. 175 ГК).
Відповідно до ст. 176 ГК організаційно-правовими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь іншої сторони певну управлінсько-господарське (організаційне) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
- Між суб'єктами господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта чи органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
- Між суб'єктами господарювання, які спільно організовують об'єднання підприємств або господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
- Між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є по відношенню до іншого дочірнім підприємством;
- В інших випадках, передбачених Господарським кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.
Суб'єкти господарювання мають право спільно здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором та спільної діяльності. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Відповідно до ст. 177 ГК суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Суб'єкти господарювання незалежно від статутної мети своєї діяльності, беруть на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві та утриманні соціально-культурних об'єктів, об'єктів комунального господарства та побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт по комплексному економічному і соціальному розвитку територій.
Публічним є зобов'язання, в якому одна сторона - підприємець - приймає на себе обов'язок здійснювати передачу товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо . п.). Зміст публічного зобов'язання є однаковим для всіх споживачів, крім тих, кому законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Крім того, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.
Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в т.ч. щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.
Господарське зобов'язання - вид юридичної зв'язку (правовідносин) в силу якої один суб'єкт господарювання зобов'язаний вчинити певні дії господарського характеру. Господарські зобов'язання виникають безпосередньо з норм, що містяться в законодавчих актах, з актів господарського управління, господарських договорів, з фактів заподіяння шкоди іншому суб'єкту та інших підстав, що не суперечать чинному законодавству. Основними видами господарських зобов'язань є майново-хозяйтсвенние та організаційно-господарські зобов'язання.
Список літератури
1.Саніахметова Н.А. Підприємницьке (господарське) право України: Підручник. - Х.: Одіссей, 2005. - 800 с.
2.Хозяйственний кодекс України. - Х.: ПП «ІНТВІНІ», 2007. - 232 с.
3.Хозяйственний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - 896 с.
4.Постанова від 19 квітня 1999 р.. № 632 «Положення про Вимоги до стандартної (тіпової) форми деривативів» - Кабінет Міністрів України.
5.http: / / zakon1.rada.gov.ua /